Stitch by stitch, frame by frame

For me, embroidery has become the best instrument for gathering fragments of life into a whole picture. Every colour, every stitch, every interweaving carries weight — emotion, image, event, word, letter. Together they tell a story.

Time is recorded in trees. They surround us every day, growing alongside our cities. Generations pass by, and they remain — growing unnoticed. I have not conducted research by scientific standards, but I observe a pattern: near busy city roads, tram lines, along park avenues — there are always more trees with cracks and hollows in their bark. In forests, woodland plantings, landscaped parks, such damage is far less common. One could point to vibration, sanitary pruning, disturbed roots, polluted air. But I propose another view: what if this is how the trees interact with us — opening a door into their hidden chambers, to tell us their stories and to listen to ours?

Embroidery is made slowly, stitch by stitch — like the fibres of a tree that build up over years to form a crown. One piece takes me anywhere from a month to a year and a half of daily stitching. Old trees carry many cracks and hollows, bear no fruit, hold few leaves — and still they stand, still they live, leaning on their strong foundation. I adorn their scars, "heal" them with embroidery — to remind us that what at first seems hopeless can hold life, and a hidden beauty.

Стібок за стібком, кадр за кадром

Для мене вишивка стала найкращим інструментом, щоб об'єднати фрагменти життя в загальну картину. Кожен колір, кожен стібок, кожне переплетення мають вагу — це емоції, образи, події, слова, літери. Разом вони розповідають історію.

У деревах записаний час. Вони оточують нас щодня, ростуть разом із містами. Покоління проходять повз, а вони залишаються — рости непоміченими. Я не проводила дослідження за науковими стандартами, але спостерігаю закономірність: біля активних міських доріг, трамвайних колій, у парках попри алеї — завжди більше дерев із тріщинами й дірами в корі. У лісі, лісопосадках, ландшафтних парках такі пошкодження зустрічаються значно рідше. Можна говорити про вібрацію, санітарну обрізку, порушене коріння, загазоване повітря. Але я пропоную інший погляд: а що як дерева саме так взаємодіють із нами — прочиняють двері у свої схованки, щоб розповісти свої історії і послухати наші?

Вишивка створюється повільно, стібок за стібком — як волокна дерева, що роками наростають, формуючи крону. Одна робота забирає в мене від місяця до півтора року щоденного шиття. Старі дерева мають багато тріщин і пустот, не дають плодів, мають мало листя — і все одно стоять, продовжують жити, спираючись на міцну основу. Я прикрашаю їхні шрами, "заліковую" їх вишивкою — щоб нагадати: те, що на перший погляд здається безнадійним, може містити життя і приховану красу.